067 508-88-22 067 508-88-22
044 229-88-90
с 11:00 до 21:30 в будние дни Обратный звонок Обратный звонок

Блог

Детская агрессия: причина может быть не очевидной

В практике, часты случаи, что какими бы благоприятными условиями для роста и развития, родители не окружали ребенка, не всегда это единственное, что может влиять на развивающийся и, потому, ранимый психический аппарат ребенка.

Мальчик, 8 лет. Родители в недоумении, основной запрос при обращении – месяц назад их ребенок изменился до неузнаваемости: агрессивное поведение в школе, ссорится с одноклассниками, запугивает их, провоцирует драки. Последнюю неделю - ночной энурез. Родители озадачены и огорчены. Дома, особых изменений в поведении мальчика нет. Он ведет себя тихо, может подолгу играть в своей комнате один, но просит не закрывать дверь и оставлять ночник включенным, когда засыпает. В темное время суток, перебирается в комнату, где есть кто-то из взрослых. Ребенок свое поведение прокомментировать не может. Дома, после очередной жалобы из школы, обещает “вести себя хорошо”.

Острых ситуаций в семье нет, родители дружны между собой.

Перед диагностикой, мальчик сидит тихо и выглядит скорее, грустным и отстраненно-напуганным. Характеристика “агрессора и провокатора смуты в классе” последнее, что сейчас применимо к ребенку. Его не интересует окружающая обстановка.

Есть простая формула, касательно детского поведения. Как ребенок ведет себя, так он себя и чувствует. Что ребенок организовывает в контакте с другими, то он и переживает. Поведение ребенка невыносимо? Возможно что-то невыносимое чувствует ребенок. Или ребенок чересчур послушный и удобный? Что вызывает потребность быть затаившимся и удерживать природное любопытство, которое должно прорываться наружу из здоровой детской психики?

Чтобы какое-то сложное чувство “не застряло” (поведенческие реакции: агрессия, обман, истерики, кражи, невозможность построить отношения и т.д ) в человеке и это не переросло в симптом (энурез, нарушение сна и питания, боли в животе, мигрени и т.п.) человек должен обладать достаточным уровнем рефлексии . Мы не обладаем этим умением от рождения, как встроенной функцией. Мы научаемся ей в процессе взросления, в коммуникации с теми кто о нас заботится, а позже, с теми, кто нас окружает. Поэтому в детстве, нашим рефлексивным аппаратом становиться психика родителей и других взрослых рядом.

Вернемся к мальчику. Как показала диагностика, ребенок был очень напуган и встревожен. И вся сложность заключалась в том, что страх не имел названия. Он не боялся волка или злобного монстра из компьютерной игры. Нет. Страх имел бессознательную природу, и актуализировался на фоне недавнего события , которому родители не предали особого значения. У соседей умерла собака. Собака с которой мальчик был знаком с рождения и был к ней привязан.

Смерть, это то событие, которое сталкивает человека с очень сильными чувствами. Страх, ужас, гнев, ярость, ограниченность в своих возможностях, бессилие. В теории, страх смерти, дети проживают в возрасте 5- ти лет. Как своей так и другого. Это один из этапов развития психики. Например, дети могут плакать и просить не умирать маму и могут фантазировать о том, что если они перестанут расти, то мама никогда не состарится и не умрет. Обычно, спокойной позиции родителя, проговаривание и игра , в разных вариантах, залог того, достаточно, чтобы ребенок не застрял в переживании.

Ребенок, которого привели на консультацию, не смог справиться с тревога и напряжением, которые гиперболизировались на фоне всех тех интенсивных чувств , в связи с потерей собаки.

Его боль проявлялась в интенсивных поведенческих аффектах в школе и симптоме - энурезе, который давал возможность сбросить напряжение перегруженной психике ночью.

После не длительного курса психоаналитической игровой психотерапии симптом ушел, а агрессия встроилась в норму развития, в рамках конкурентной и допустимой в коллективе одноклассников.

Читать дальше

Чи потрібно розповідати дітям про Діда Мороза?

Вікторія Кметик відповила на питання, які турбують багатьох батьків у сезон новорічних свят: чи потрібно розповідати дітям про Діда Мороза, які подарунки обрати та як пояснити дітям, що робити добро — важливо?

  • Чи потрібні дитині міфічні персонажі?

    Так, потрібні. Міф — це один із первісних способів мислення, і знайомство з ним необхідне для дитини — для загального розвитку, для уяви, для мислення, для того, щоб відчувати себе у цьому світі. Дитина має формувати світогляд із перших років — на основі міфології зокрема. Відповідно, так, їй потрібно розповідати і про чудеса, і про Діда Мороза, святого Миколая — тут вже залежить від традицій вашої родини.


  • Що буде, коли дитина дізнається, що Діда Мороза все-таки не існує? Чи не вважатиме вона себе оманутою?

    Тут все залежить від того, наскільки мудрі батьки та наскільки правильно вони підійдуть до періоду, коли дитина почне здогадуватися, що Діда Мороза все-таки не існує, та яким чином обговорять це з дитиною. Є кілька варіантів того, як можна пояснити це дитині, щоб диво в її серці все ж залишилось. Приміром, коли дитина питає, чи правда, що Діда Мороза не існує, варто сказати, що він існує, поки у неї всередині живе чудо, поки вона вірить у нього.

    Він – в уявленні, в міфічній реальності, в серцях, у думках, отже — він існує. А ще можна озвучити дитині, що вона вже трохи підросла і сама стала частинкою Різдва, а отже — сама може бути Дідом Морозом чи святим Миколаєм для інших людей та дарувати їм диво.

    Тепер стосовно подарунків. Це також залежить від того, наскільки дитина відчуває власну цінність у родині, безумовне кохання, наскільки вона почуває себе гарною людиною. Тому те, скільки коштують подарунки, взагалі не важливо – але важливо те, як дитина це сприймає. А це знову ж таки залежить від виховання та від того, як до малечі ставляться у родині.

  • Чи можна взагалі не говорити дитині про Діда Мороза?

    Не може бути так, щоб дитині у родині не розповіли про Діда Мороза, і, значить, вона про нього ніколи і не дізналася. Справа в тому, що міфічні персонажі існують у світогляді всіх людей — в тому і суть міфу, що він спільний для всіх. Це не категорія індивідуального знання, це суспільне знання. Тож це практично нереальна ситуація — щоб дитина не дізналася про такого персонажа.


  • Які подарунки краще дарувати — чарівні чи практичні?


    Тут є дві важливі нюанси. В Україні зараз відроджується традиція святого Миколая, і в контексті цього свята говориться, що він може принести або різочку, або подарунок. Допустимо — з психологічної точки зору — щоб він приніс і те, і інше, але в жодному разі не можна приносити лише різочку, себто лише покарання. Для того, щоб дитина почувала себе у безпеці і жила з довірою до світу, у неї повинно бути базове усвідомлення того, що вона хороша.

    Якщо вона отримає лише різочку, це відчуття загубиться, і дитина може мати травматичні відчуття, які не дуже добре вплинуть на її розвиток. Якщо ж вона отримає і те, і інше, то фактично це значитиме: «Зверни увагу на свою поведінку, але ти все одно гарна дитина і заслуговуєш на подарунок».

    Які підбирати подарунки? Звісно, батькам дуже хочеться використати цей шанс і подарувати дитині те, що їй потрібно. Але окрім цього — оскільки дійсно треба дарувати потрібні речі — все-таки має залишатися невеличка частинка чуда.

  • Чи має дитина власне бачити Діда Мороза, чи це взагалі не має значення?

    З моєї точки зору, краще, щоб залишався простір для фантазії, і дитина засинала, а зранку бачила подарунки. Це все-таки міфічна реальність, і вона має існувати в голові. Коли дитина бачить переодягнену людину, вона отримує реальні відчуття — запах, вигляд, щось, що їй може не сподобатися. Підключаючи фантазію, вона формує комфортний для себе образ, чарівний, дивовижний. Тож краще, щоб Дід Мороз жив в уяві.


  • Як можна навчити дитину робити добро іншим та пояснити, чому це важливо?

    Найкраще — на прикладі. Дитину варто привчати до того, щоб вона бажала робити добро, незважаючи на те, чи отримає за це щось. Це має бути бажання ділитися тим, що в тебе є. Їй варто розповідати про те, що нас у родині багато, ми щасливі, у нас багато кохання та любові, і ми можемо ними поділитися з іншими. Тоді добра та кохання буде більше. Можна разом обрати дитину з дитячого будинку та надіслати їй подарунок — це ми повертаємося до того, що міфічний персонаж може жити у нашому серці, і ми можемо виконувати його роль.

    Можна це робити з реальними людьми — ми із моїми дітьми пекли пряники та дарували їх усім перехожим на вулиці. Всі посміхалися, це було перед Новим роком, і у старших людей посмішка була здивована і трохи дитяча.



    Вікторія Кметик спеціально для anywellmag.com

Читать дальше

Психотерапевтическая группа: что это?

Что же такое психотерапевтическая группа?

Прежде всего, психотерапевтическая группа — место, где под руководством специалиста(-ов), можно изучить свои реакции, узнать, как тебя воспринимают другие и научиться действовать иначе. Все это происходит в атмосфере защищенности и уважения (устанавливаются правила группы). Так же это уникальное место, где можно быть самим собой и прямо озвучивать свои проблемы.

Чем группа отличается от индивидуальной психотерапии?

Группа очень динамична и ориентированна на то, что происходит в данный момент времени, дает богатый опыт коммуникации с разными людьми, со своими взглядами, мнениями. Может существенно улучшить качество жизни, но хуже работает с глубинными ранними травмами и переживаниями, по сравнению с индивидуальной терапией.

 Чем вообще занимаются участники группы на встрече?

Например, на нашей группе мы будем говорить о проблемах, решать проблемы, набираться опыта, а главное — жить (не говоря уже о всестороннем самопознании)!
К академичности добавлю, что мы пройдемся по всем граням и тонкостям межличностного контакта: от преконтакта до конфронтации, от обособленности до дружбы.

В чем особенность психотерапевтической группы «Взрослая песочница»?

— Двое ведущих (женщина и мужчина) = разнообразие даваемых интерпретаций и подходов.
— Использование телесно-ориентированных техник и упражнений (ускоряет самопознание и набор материала о себе).
И, собственно, больше наша группа ничем не отличается от старой доброй группы!

Читать дальше

Профориентация для взрослых: зачем?

Ещё со времён Советского Союза мы привыкли считать, что профессию выбирают один раз и навсегда. И очень желательно, чтобы она была престижной — инженер или переводчик, например. И, конечно же, вся ответственность за такой выбор должна лежать на плечах 16-го юноши. Потому что один раз и на всю жизнь. Без права на ошибку. Именно поэтому мы до сих пор ассоциируем профориентацию со словами «школа», «16 лет» и «страшная ответственность».

Этот миф продолжает быть достаточно популярным, хотя мир уже давным давно изменился. Согласно исследованиям американских психологов, в среднем современный взрослый человек меняет профессию каждые 7–10 лет. Горизонтально (меняет сферу, например, менеджмент на дизайн) или же вертикально (передвигается по карьерной лестнице, например, с позиции ассистента на позицию специалиста). Футурологи говорят о том, что такие процессы не случайны — весьма вероятно, что в будущем понятие «профессия» будет постепенно стираться. На смену ему прийдут междисциплинарные специалисты, имеющие высокий уровень знаний и умений в различных сферах, способные создавать нечто новое на стыке.

Читать дальше

Психогенное бесплодие

Существует ли феномен психологического бесплодия на самом деле? Есть ли научно обоснованные факты, доказывающие, что психологическое состояние женщины влияет на наступление беременности?

Ученые говорят, что психологическое бесплодие действительно существует. Его еще называют психосоматическим или психогенным. Психогенное бесплодие обусловлено сбоями в работе нервной системы, являющимися следствием различных стрессов. Поскольку нервная система играет огромную роль в регуляции всех процессов, происходящих в организме, способность женщины к зачатию связана не только с состоянием ее репродуктивной системы, но и ее психики. Пребывание в постоянном напряжении действительно снижает вероятность наступления беременности. Факторы, обусловливающие такое напряжение, могут быть самыми разными.

Читать дальше
1 2 3 4 5